Ronin.io.ua

 

Велопохід замками західної України

травень 2019



Маршрут: Острог, Дубно, Тараканів, Кременець, Почаїв, Підкамінь, Підгірці, Олесько.

 

Дуже давно хотілось поїхати хоча б кудись. На тернопільщині вже був, але там ще залишалось дуже багато цікавих місцин. А ще минулого разу - зустрічали групу туристів з Кремінця і вони дуже радили відвідати їхнє місто - бо там є що подивитись. Тому маршрут вирішив зробити з півночі на південь. Проїхались по рівній Рівненській області, та не дуже рівній Тернопільскій. Учасників назбиралось аж двоє. До того ж у Андрія це перший велопохід (хоча в піші походи ходив).

 

Сергій

Андрій

 

Наші вірні коні-ровери.

 

Тож… поїхали. Тут є що подивитись. 

 

День 0.

 

Нічого особливого. Просто приїхали на вокзал, правда я своїм ходом, Андрій - машиною. 

Розібрали велосипеди, закинули в поїзд… спекотно… як завжди - вікно не відкривається. Але нічого - попереду дуже багато цікавого. 

 

День 1.


Вийшли на вокзалі в Старому Кривині, дощить.. 

Стали під навісом, почекали поки дощик втихне, та й поїхали в Острог. 

Центр Острога: 

 

Знайшли Острозький замок, залишили внизу велосипеди і пішли в музей, який розташован в вежі Мурована. Музей дуже вразив. 

Вхід до музею. 

 




Після музею вже дуже хотілось їсти. Знайшли на гугло-мапі якусь піцерію. Приїхали, а там весь зал зайнятий дітями (ми їх бачили в музеї на екскурсії), тож піцу довелося б чекати дуже довго. Але суп зробили швидко. Тож ми дуже смачно поїли горохового супу і вирішили, що це буде і сніданок і обід.

 Поки дощу нема - треба їхати далі. Нажаль, через дощ довелось трохи змінити маршрут і не побачили деякі цікаві місця… але що поробиш.

Десь у Грем’ячому дощ підсилився і довелось його перечекати на зупинці. 

Потім, коли він трохи вщух - доїхали до крамниці та закупились на вечерю і сніданок. Залишалось лише десь картоплі на суп знайти. 

Запитали дорогу у місцевої жіночки. Каже - там дорога не дуже, але маршрутка ходить (як часто - не сказала, може раз на рік… ), так що ви роверами проїдете. 

 

Їдемо далі на Дерманьский жіночий монастир - нам туди. Він якраз по маршруту, на який нам потрібно повернутись. Хоча… як сказали нам місцеві - ми там можемо і заночувати. 

 

Трохи перепочили в лісі. 



Попросив у місцевої бабусі пару картоплин на вечерю. Вона сходила до льоху і повернулась з відром картоплі. Каже - та ви ж два сильні хлопці на роверах - і відро картоплі довезете нормально. Довго умовляла, але врешті зійшлись на 4 великих картоплинах. Дуже дякуємо!

 

Таки доїхали до Дермані - вразила місцева гімназія. Нажаль музей було зачинено. 

А ось і монастир.

 Попроситись на ночівлю? Та мабуть дружини наші не зрозуміють… :) їдемо далі.. 

При виїзді з Дермані накрив дуже сильний дощ. Довелось заховатись від нього у старій закинутій хатинці. 

Стоїмо… чекаємо… їмо шоколадку :) 

Ця дорога називається - автошлях. Ми її назвали трохи інакше, але цензура не пропускає цю назву. 

Довго шукали зручне місце для ночівлі - ліси поруч, але перед ними поле з багнюкою, яку не проїхати. Знайшли невеличку посадку за Островом (село таке), недалеко від дороги, але нас з неї не видно.  Багаття не разводили (за весь похід жодного разу так і не розвели) На газу зварили сирний супчик - по 2 порції кожному вийшло. Поставив ще на чай, тільки закипів чайник - пішов дощ. Швидко все сховали в палатку. Заварив чай, але після такої кількості супу - вже нічого не лізло… після пари ковтків - вилив чай. 

Записали на диктофон пригоди першого дня і спати… Всю ніч нам співав соловейко. І всю ніч поливав дощ. 

За день проїхали дуже цікаві і насичені 60км.

 

 

День 2.

 

Прокинулись о 7-30. Поснідали, зібрали речі.. На годиннику вже 9-30.Світітить сонечко (неочікувано, бо за прогнозами були дощі і грози)  Поїхали. Дуже скоро приїхали в Дубно. Красиве, доволі велике місто. А ми після вчорашнього такі брудні, що навіть неприємно було брати ровера в руки. Проїзжаючи повз автомийку подумали - а чому б і ні… 

За 30 грн вимили свої велосипеди так, що вони стали навіть чистіші ніж були до походу. 

Трохи підсохли, змастили ланцюги та поїхали (О диво! Велодоріжкою поїхали!) дивитись замок. 

Дубеньский замок та палац цікаві, з дуже охайним внутрішнім двором. В одній частині двору продовжували наводити лад - робили нові доріжки. Це дуже здорово! Але нажаль - в день нашого приїзду був - день музеїв. Туди поприїжджали музейні працівники з усієї країни. Тож більшість цікавих місць було закрито для нас - там готувались прийняти делегації. Навіть знімальна група з Польщі приїхала (потім ми дізнались, що вони з Гданська, але про це далі буде). 

Зайшли в каземати XVII століття - внизу дуже холодно. Не дивно, що тут зберігалась їжа та зброя. 

 

Вежа Беата (з цією вежею пов’язана дуже цікава легенда)

 

Смачно пообідали в Дубно і поїхали далі. Нас сьогоді ще чекало дуже цікаве та таємниче місце. Поки їхали через Дубно (короткою дорогою поїхали) - роздивлялись навколишнє зубожіння. Хороші дороги, дуже красиві будівлі. Чисті ухожені подвір’я. Дуже приємно було на це все дивитись.

 

І от нарешті приїхали в Тараканів, трохи за ним - поворот в ліс, ще трохи і ми дістались до нього. Тараканівський форт. Але тут вийшов невеличкий квест. Разом з нами приїхала ще одна невеличка група на двох автівках. Вони також не знали як туди потрапити. Вони полізли наверх, а ми пішли прямо, бо з роверами лізти вгору не дуже зручно. Але прямо написано - “прохід заборонено”. То ж ми не йшли, а їхали. Праворуч стіна, ліворуч пагорб. Ніяких входів виходів - не видно. Хіба що в стіні є великі ниші і можливо навіть прохід. Не знайшовши вхід, поїхали назад і теж полізли вгору. Залізли, побачили там дуже крутий спуск і вирішили, що там буде дуже складно спуститись. Треба шукати інший вхід. Добре що побачили людей які йшли звідти, куди ми вже їздили. Кажуть ми зовсім трохи не доїхали до входу. Ну що ж, добре - поїхали. Приїхали до входу в довжелезний темний тунель. 

Кажуть це і є вхід. Пішли. Темно. Очі трохи звикли до темряви. Але якісь темні незрозумілі ніши в стіні є. Ввімкнули ліхтарик - а там величезні кімнати та коридори, аж лячно стало. Вийшли швиденько на внутрішній двір. Сказати, що там дуже цікаво - це зовсім нічого не сказати. Дивіться краще фотки: 

Знайшли величезний колодязь. Полазили по коридорах форту. Дуже холодно, дуже цікаво, але лячно якось. 

Коли планував маршрут, я думав влаштувати ночівлю недалеко від форту, але якось дуже вологе місце і якось не по собі біля форту. До заходу сонця ще далеко, тож поїхали далі. У Тараканові купили їжі на вечерю і сніданок (до того ж ще картопля була), повернулись в Дубно, та поїхали трасою на Тернопіль. 

Знайшли чудовий сосновий лісок між заправкою та цвинтарем, поставили намета, зварили суп, чай. Над нами сяяв повний місяць (уявили як воно б було зараз біля форту). Але вже десь неподалік була гроза, яка вночі і нас накрила. Намет витримав. Дощ вночі був дуже сильний. Але спалось хорошо. 

 

 

День 3.

 

Прокинулись о 8-й ранку. Поснідали, зібрались - знову 9-30 (як і вчора) - чудово. На пів години швидше. Виїхали на трасу, на першій заправці зупинились - помили руки та обличчя в теплій воді - приємно. Далі була довга траса, без якихось цікавинок. Зупинились хіба що в кафе - з’їли морозиво і випили кави.

Приємно вразила якісь дороги - новий асфальт. Та і по селах приємно подивитись - все чистенько, свіжо-відремонтовані дороги, привітні люди. Дуже приємно. 

Виїхали з Рівненьскої області і заїхали в Тернопільську. 

Одного разу я вже катався тернопільщиною і дуже хотілось ще раз сюди повернутись. І от нарешті це здійснилось. 

Невдовзі доїхали до Кремінця.

 Красиве місто з цікавою історією (як і більшість містечок та сіл на Тернопільщині) Чимось нагадав мені Карпатські села і міста - центральна дорога з купою кафе і крамничок. А поруч красиві гори. Доречі - оно там на самісінькій вершині - Кременецький замок - нам туди. 

Заховались від сонця на вході в жіночий монастир (от як без дружин поїдеш - так постійно жіночі монастирі трапляються), та склали маршрут на гору. Поїхали… потім пішли, потім ще трохи поїхали…і от нарешті перед нами - замок.

 Нажаль не так вже й багато від нього залишилось, але все одно вражає. Свого часу це була неприступна фортеця. Вид з замку відкривається просто чарівний. 

Поки гуляли по території та милувались краєвидом - приїхала знову делегація з Польщі - ті ж самі, яких ми зустріли в Дубно. Їх оператор підійшов - спитав звідки ми? А сам сказав, що вони з Гданська. Історія повторюється. Минолого походу по Тернопільщині ми протягом дня зустрічали туристів з Кремінця - і от я у Кремінці. Тепер зустрічаємо поляків з Гданська. Треба наступного разу їхати туди. 

Як тільки ми все подивились - величезна хмара, зачепивши нас лише краєчком - вилілась дощем. Добре, що під час підйому ми примітили на цей випадок - невеличке подглиблення в скелі, де можна було б сховатись від дощу. Так і сталось.

Дощ швидко припинився (хоча судячи з хмари - десь поруч дощ був набагато сильнішим)

Спустились вниз, знайшли невеличке кафе. Зовсім невеличке - навіть туалету не було. І навіть води не було в невеличкому рукомийнику, щоб хоча б руки помити. Але нагодували там дуже смачно. 

Треба їхати далі. Звісно ж знову вгору. Але що поробиш… Поїхали. Після того як видерлись пішки на гору - їхалось дуже добре - якоюсь не дуже популярною дорогою - навколо поля, ліси та гори - пейзажі дуже мальовничі.

 Трохи не доїжаючи до Дунаїва - заїхали в сосновий ліс на горі Гостра, знайшли полянку з молодими сосенками, та поставили намет. 

Судячи з залишених кострищ - місце популярне для пікніків, але ми трохи заховались в сосенках і нас було не видно. Тільки поставили намет - приїхали двоє на машині, але почався дощик і люди поїхали. А ми сховались в наметі і години півтори там сиділи, поки не припинився дощ. 

Потім повечеряли, попили чай і ще дового спілкувались по різні цікаві речі. Потім спати… вночі знову йшов дощ.



День 4.

 

Прокинулись ми о 8-30, за годину зібрались, поснідали і виїхали в 9-30. 

Ось на цій горі ми і ночували:

Ми були поруч з селом Дунаїв, тож швидко його проїхали і далі - на Почаїв. На в’їзді в місто - знов пішов дощ і ми перечекали його в такому цікавому місці.

 Дощик швидко закінчився і ми поїхали на найближчу заправку - випити кави з хотдогом. Дуже чудово. Повні сил поїхали далі. І незабаром приїхали до в’їзду в Лавру. Дуже велична споруда. Сьогоді там якесь свято було і до лаври приїхало багато людей. Тож і ми зайшли. (Правда мені охоронець сказав одягти штани). 

 

Подивились, послухали співів(правда з колонок), послухали дзвони (хоча здається - теж у запису) і треба їхати далі.  

Поїхали на Лосятин. Звідти у Крутнів. 

Далі треба було їхати на Підкамінь, але якою дорогою краще - запитали у місцевих. Сказали, що після дощів ми короткою дорогою не проїдемо, тож краще нам їхати через Чорний Ліс (село таке) Але щоб туди дістатись треба було подолати ось таку багнюку - довелось перенести ровери на собі.

 А потім треба було заїхати на холм… ну як заїхати - зайти. 

А позаду і з боків нас наздоганяли величезні чорні хмари. Ось уже і Чорний Ліс, а хмари все більше і страшніше.

 І вже видно, що над Почаївом вирує гроза. Але нам поки що щастить. Так доїхали і до Підкамня. Велике село, поки знайшли той камінь… Але воно того варте. 

Залізли, роздивились… вже і хмари пройшли. 

І з каменя  навіть видно Почаївську лавру.

 Поруч з каменем великий монастир. 

Але на нього в нас нема часу. Поїхали в центр шукати де можна пообідати. Запитали у місцевих - де можна поїсти, та й заговорились з ними на довго. Хлопець молодий і чоловік старший. Допитувались хто ми і звідки, розповіли багато цікавого і про село і про монастир. Але до них приїхав автобус, а нам вже дуже хотілось їсти. Поїхали в піццерію. Закатили ровери в середину. А там така піцерія - як у нас ресторани.

 

Дуже приємне місце і дуже смачно поїли. А ще дуже багато. Поки їли - пройшов невеличкий дощ. Дуже не хотілось кудись їхати, але треба. На сьогодні ще багато треба встигнути. Далі наш шлях пролягав по дуже красивим місцинам. Через ліс на горі, але дорога була хороша і їхалось дуже приємно. 

Ліс дуже вразив - дійсно дикі місця. З лісу був довжелезний спуск і далі через поля і пагорби - дуже мальовничо. 

А назви сел - Літовище, Малинище, Переліски - щось таке дуже древнє, слов’янське в них відчувається.

В одному селі хотіли зрізати шлях по грунтам, але місцева бабуся нас від цього відговорила, каже - ви там ровери на собі будете нести. Тож ми швиденько поїхали асфальтом на трасу. Потім вже по трасі добрались і до Підгірців. Вирішили залишити їх на ранок. Дуже вже втомились, сьогодні був важкий день, складні рел’єфи і багато кілометрів. На ночівлю вирішили стати в самому селі. 

Поруч з дорогою, заховавшись за якоюсь закинутою будівлею. 

Після дуже насиченого обіду в Підкамні - навіть їсти не хотілось… Тож зробили лише чай з бутербродами, та полягали спати. 

 

 

День 5.

 

Перша ніч без дощу. Чудово! Прокинулись - чарівний краєвид. Снідати не дуже хотілось - попили чаю з пряниками, та покрутили на гору. Крутили ми зовсім трішки… потім довелось пхати ровери на цю гору. Але це було того варте. Спочатку ми побачили старовинний костьол - дуже вражаюче! 

Правда все закрито і ближче не підійдеш. 

Напроти костьолу - Підгорецький замок. 

Але ми не врахували одну дрібничку - сьогодні понеділок, а по понеділках всі музеї зачинено. 

Тож і тут на вході на територію замку висів великий замок. На щастя - у місцевого хлопця запитали - чи можна якось потрапити до замку, на що він відповів - “ А чому ж ні? Можна! Отам за клубом проїдете, а там у заборі буде хвіртка - вона завжди відчинена, там і зайдете”. Так ми і зробили. Але ж ми допропорядні велотуристри - тож ми одразу поїхали шукати охоронця, щоб запитати дозоволу тут погуляти. Охоронець не пропустив нас до замку, але дозволив погуляти по території.

А подивитись тут є багато чого. Ось так виглядають шпилі (як же без них) :

Один краєвид чого вартий. Неймовірна споруда замку просто зачаровувала. 

Тепер в планах є повернутись сюди ще раз, але вже не в понеділок. А нам час рушати далі. Є коротка дорога до замку в Олесько, спочатку ми так і поїхали, але ж там грунти, які зовсім ще не просохли. Тож, повернули назад, доїхали аж до місця нашої ночівлі (на цей раз це вже був не крутий підйом, а чудовий спуск - і це було приємно) Та довелось робити крюк в декілька кілометрів через трасу. По трасі досить швидко дістались Олесько - але нажаль тут нас не пустили навіть по території погуляти.

 Хоча там дуже багато цікавого. Тож і сюди треба приїхати якось не в понеділок. Трохи пофотали монастир ордену капуцинів, який розташувався якраз поруч з замком. 

Та пішли обідати в чудове кафе. Часу до електрички у нас було ще дуже багато, тож ми неквапливо понаїдались місцевими смаколиками. 

Дуже сподобався суп-пюре чинахи (правда в Підкамні було смачніше ) і всі інші блюда теж були дуже смачні.

 Поїли, посиділи в інтернеті, та неквапливо поїхали на електричку до Львова на станцію Ожидів.

 Приїхала напів-пуста електричка, та ми спокійно розмістили там ровери і поїхали. 

У Львові нас зустріла дуже сильна злива, але то вже інша історія. 

Похід завершено. Усього лише 5 днів, але як багато цікавих місць, дуже мальовничих краєвидів, багато відзнятих фото та відео, та неймовірна кількість приємних вражень. Дуже дякуємо всім людям, які зустрілись нам в поході. З усіма було приємно поспілкуватись. Дякую за увагу. Подорожуйте Україною - вона приховує дуже багато цікавого.




Обновлен 03 июл 2019. Создан 26 июн 2019



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником